Любов Божа до нас з'явилася тим,
що Бог Сина Свого Однородженого
послав у світ, щоб ми через Нього
жили.
Не в тому любов, що ми полюбили
Бога, а що Він полюбив нас, і послав
Свого Сина вблаганням за наші гріхи.
1 Івана 4:9,10.
Якщо я плачу... Не перед людьми!
По благодаті... Плачу перед Богом.
Чи в день ридаю... Чи серед пітьми
Коли запалить серце Дух прожогом...
Так стане близьким Небо до землі!
Любов з Небес у серце увільється
Так мрію я злетіть у ті Краї-
Для Бога моє серце давно б'ється...
Мене в гріхах розбитого знайшов
Він дав моїй душі любові крила!
Зі мною шлях земний увесь пройшов
Наповнив Дух Святий мої вітрила...
Мелодію любові в душу дав
І до цих пір та музика лунає
На хрест Голгофський всі гріхи узяв-
Він знав, кого Собі навік купляє...
Життя безцінне Він не шкодував
Моє життя не коштувало й лепти
За мене найцінніше віддавав-
І зажадав Спас на хресті померти...
Очима віри я туди дивлюсь!
Щоб не заплакать... Я... Уже не можу...
Молюсь і плачу... Плачу і молюсь...
Я бачу Велич! Усю Славу Божу!!!
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 7654 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
