Я дякую Тобі, Господь,
За те, що Ти у мене є,
За те, що поруч мене йдеш
Усе земне життя моє.
Боюсь, що висловить не зможу
Тобі подяку і хвалу,
Що десь в дорозі я знеможу,
Спіткнусь , впаду і не дійду.
Боюсь…
І хто таке мені дав право?
Хто в серце сумніви послав?
Хто швидко, хитро і лукаво
На плечі гріх мені поклав?
Молюсь…
Мій Господи, прости
За те, що щось не так зробила.
Прости мене і за думки,
Якими теж не раз грішила.
О, мій Ісусе, мій Учитель,
Яке ж то щастя на землі:
Знати, що в мене є Спаситель,
Що завжди радий Він мені!
Софія Прокопчук,
Рівне Україна
Працюю вихователем у Рівненському навчально-реабілітаційному центрі"Особлива дитина". Вчитель недільної школи церкви "Світанкова зоря" міста Рівне. e-mail автора:sophija_@ukr.net
Прочитано 9507 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Не умру, но буду жить и возвещать дела Господние - Николай Николаевич Вдумайтесь в это место из Писания: «Ибо кто постыдится Меня и Моих слов, того Сын Человеческий постыдится, когда приидет во славе Своей и Отца и святых Ангелов». (Лук.9:26)
Они не стыдятся с ума сходить, то почему мы должны стесняться говорить о нашем славном Господе и спасении?
